Кінець недовгої паузи Адміністрація США вирішила не продовжувати тимчасове пом’якшення нафтових санкцій проти Росії, котре діяло лише кілька тижнів і було запроваджене як виняток через різкий стрибок цін на тлі війни з Іраном.
Після закриття цього “вікна”обмеження повертаються у майже повному обсязі, що означає нове посилення тиску на російський енергетичний сектор.
При цьому російська економіка критично залежить від експорту енергоносіїв: нафта і газ формують значну частину валютних надходжень і бюджету. Між тим відновлення санкцій обмежує продаж нафти через страх вторинних санкцій для покупців і банків, ускладнює логістику (страхування, перевезення, фінансування), знижує доходи бюджету, які прямо фінансують війну.
Коротка пауза у санкціях, за оцінками США, могла принести Росії лише близько 2 млрд додаткового доходу (за іншими підрахунками – близько 4 млрд),тобто ефект був обмеженим.
Правда, Кремль уже частково до нафтових обмежень адаптувався,зокрема,через “тіньовий флот”танкерів і переорієнтацію експорту в Азію.Російська влада прямо заявляє, що навчилася мінімізувати ефект санкцій, але навіть у США визнають: їх посилення все одно обмежує прибутки Москви. Компромісні винятки Разом із тим, ситуація з російською компанією Lukoil зараз парадоксальна: її жорстко санкціонували, але повністю вимкнути з глобального ринку не можуть, і тому вона частково продовжує роботу.
Так, попри санкції США (з 2025 року), компанії дозволено тимчасово працювати поза Росією, але лише в окремих сегментах і країнах. Це Болгарія (нафтопереробка, НПЗ Burgas), Румунія (НПЗ Petrotel + мережа АЗС), а також Молдова, Фінляндія й Нідерланди (частка в НПЗ Zeeland). У цих країнах діяльність часто дозволена лише за умовами ліцензій або з обмеженнями (наприклад, без використання російської нафти).
Окрім цього, Туреччина залишається для Лукойлу одним із ключових ринків (там приблизно 600 таких АЗС) Туреччина не приєдналася до санкцій, тому тут Lukoil має більше свободи для роботи.
Але й у США у Лукойлу близько 200 АЗС (через дочірні структури). Парадоксально, але вони працюють завдяки спеціальній ліцензії Мінфіну США, щоб не створювати дефіциту пального.
Втім і Близький Схід та Африка, а також Ірак (велике родовище West Qurna-2), ОАЕ, Єгипет, Нігерія, Гана, Конго не лишаються без російського Лукойлу. Тут Lukoil поки що присутній, але змушений продавати або передавати активи через санкційний тиск.
Проникли щупальця Лукойлу свого часу й до Центральної Азії – у Казахстан (виняток, тут активи можуть залишитися), до Узбекистану та Азербайджану.
За поясненням фахівців, частина цих активів не підлягає обов’язковому продажу, бо вони стратегічні або мають складну структуру власності.
Чому ж їм дозволяють працювати? Це ключове питання, і відповідь на нього суто прагматична.
Причина нібито у тому, що закриття цих філій може обвалити ринок пального, якщо різко закрити тисячі АЗС, бо виникне дефіцит, злетять ціни й постраждають союзники США. Правда пояснення таке собі, зважаючи на байдужість Штатів до партнерів. Але саме тому Вашингтон дозволяє роботу приблизно 2000 заправок Лукойлу по всьому світу.
Однак США фактично змушують Lukoil продати міжнародний бізнес (це приблизно 22 млрд дол.), або передати його нейтральним чи західним компаніям за стратегією “санкцій через зміну власності”. Ефект повільного придушення Втім і без продаж Лукойлу світ загалом і Україна зокрема (через власні дроново-ракетні санкції для НПЗ та портів РФ) непогано справляються з тим, аби “поставити на коліна” російську економіку.
За словами економіста Ігоря Ліпсіца, сам Путін “у грудні розповідав якісь дивні казки, як все в економіці чудово, а вже через пару місяців почав говорити про падіння”, й водночас “кожен місяць дає доручення прискорити економіку, забезпечити високі темпи зростання”. Що виглядає смішно, бо його накази не виконуються.
Днями ж, підкреслив економіст, Путін нібито знову скликав у Кремлі чергову термінову нараду, аби перекласти відповідальність з себе на російський Центробанк чи уряд. Підстав для цього чимало: у тамтешньому Пенсійному фонді нібито намітилася якась величезна діра, у вугільній промисловості теж вже відбувається страшний обвал і т. ін. Це, за словами Ліпсіця, прояв тих “метастазів”, котрі вразили економіку РФ через розв’язану нею війну проти України. “На РФ швидко закінчуються гроші – це дає Україні стратегічний шанс. І його не можна марнувати, відновлюючи постачання російської нафти в ЄС. Поки всі на цьому тижні обговорювали треш з невдалою військовою операцією дідо в Ірані, Великоднє перемирʼя і обмін полоненими, а також вибори в Угорщині, які програв Орбан, менше уваги дісталося події, яка може мати величезне значення для нашої війни: дефіцит бюджету РФ за 1 квартал 2026 року склав 4,6 трлн рублів. Це більше всього запланованого дефіциту на 2026 рік”, – пише у Facebookексголова правління Укренерго Володимир Кудрицький. Й підкреслює, що внаслідок цього Росія не має чим покрити 36% своїх видатків. “За цим показником вона скоро наблизиться до України – з тією різницею, що в тилу у ворога немає західних партнерів, які дають фінансову допомогу. При цьому в 2026 році видатки на війну та силовиків у РФ складають половину бюджету, всі соціальні та інфраструктурні видатки вже на мінімумі, і ще майже 10% бюджету складає обслуговування державного боргу, тримачами якого є російські банки. ВВП РФ скоротився за квартал на 1,8%, їхня економіка стискається, через що збирати податки на війну стає все складніше. Напруживши всі свої фінансові мʼязи, ворог не може перетворити трильйонні вливання на війну в успіхи на фронті. І висока ціна на нафту – єдине, що може підтримати їх трохи довше на плаву”, – продовжує він. І хоч зростання цін на енергоносії трохи підлатує діряве корито російської економіки, це кардинально не допомагає, вважає Ліпсіц. Дійсно, вона перебуває у стані “військової стабілізації”, бо підтримується державними витратами на оборону, але приватний сектор і технології деградують через ізоляцію, а бюджет дедалі більше залежить від цін на нафту.
Тож санкції не знищують РФ миттєво, але системно все-таки стискають фінансові можливості. За даними Служби безпеки Латвії, оприлюдненими нещодавно, з 2022 по 2025 роки Росія вимушено витратила додаткові 130 мільярдів доларів (близько 32,5 мільярдів доларів щорічно) лише на обхід санкцій і закупівлю заборонених західних товарів.
За внутрішніми прогнозами російських інститутів, до 2030 року втрати від обмежень сягнуть щонайменше ще 136 мільярдів доларів. Але не варто забувати й загальне скорочення зовнішньої торгівлі. Через сукупність ризиків вона може скласти 175,5 мільярдів доларів. “Лише в енергетичному секторі потенційні втрати за п’ять років оцінюються в 216,5 мільярдів доларів, якщо ЄС запровадить повне ембарго, а Китай, Індія та Туреччина скоротять закупівлі російської нафти й газу”, – наголосили у розвідці. Як це впливатиме на війну в Україні?Ключове: на наших очах відбувається не перелом, а поступове ослаблення ресурсної бази Кремля.І це дає певну надію.
Ірина Носальська
