У Київській області у Переяславі знайшли унікальну археологічну знахідку – частину кістки мамонта віком близько 25 тисяч років. Її передали до Національного історико-етнографічного заповідника Переяслав для дослідження та подальшого збереження.
Йдеться про епіфіз кульшового суглоба (частину стегнової кістки), який виявили бійці добровольчого формування на південно-східних околицях міста.
Атрибуцію знахідки здійснив науковець Дмитро Ступак. За його словами, місце потребує додаткового вивчення, адже є ймовірність, що поруч можуть бути інші артефакти того ж періоду.
Археологи Олександр Прядко та Олександр Павлик вже обстежили територію, однак нових знахідок поки не виявили.
Водночас науковці нагадують, що ще у 2021 році в цьому ж районі знаходили фауністичні рештки та крем’яний наконечник, що може свідчити про існування раніше невідомої пам’ятки палеоліту.
За словами дослідників, нова знахідка суттєво підвищує наукову цінність цієї локації та може стати ключем до відкриття давнього поселення людей кам’яної доби.
Позначка: Історія
У Швейцарії на дні озера знайшли вантаж римського корабля
Швейцарські археологи виявили на дні Невшательського озера вантаж корабля римської епохи, що містить сотні керамічних контейнерів, посуд, інструменти та колеса для возів. Знахідка датована I століттям нашої ери і свідчить про активну торгівлю на великі відстані, пише Swissinfo.
Вантаж складається з мисок, тарілок та контейнерів для оливкової олії, частина з яких імпортована з Іспанії, що свідчить про далекі торгові маршрути римлян. Також знайдено посуд, інструменти та колеса для возів, які збереглися у дуже хорошому стані.
Археологи зазначають, що наявність зброї, зокрема мечів, свідчить про супровід цивільного торгового судна військовим ескортом.
Після проведення реєстрації та реставрації артефакти будуть представлені в Археологічному музеї Латеніум в Отеріві, що на Невшательському озері, аби зробити їх доступними для широкого загалу.
У музеї Переяслава розкрили таємницю весільних ікон XIX століття
У Національному історико-етнографічному заповіднику Національний історико-етнографічний заповідник Переяслав під час оцифрування колекції вдалося встановити, кому належали вінчальні ікони XIX століття – подружжю Терлецьких, які одружилися ще у 1876 році, повідомляє Proslav.
Під час роботи з цифровим архівом фахівці змогли розшифрувати написи на звороті старовинних ікон. Саме це дозволило ідентифікувати їхніх власників – Петра та Олександру Терлецьких.
Йдеться про парні ікони Ісус Христос та Мати Божа Одигітрія, які були створені не пізніше 1876 року та традиційно дарувалися на весілля. Як з’ясували дослідники, подружжя вінчалося 4 лютого 1876 року в Полтаві.
У музеї наголошують, що це рідкісний випадок, коли музейні експонати допомагають відновити історію конкретної родини через понад століття.
Фахівці також зазначають, що традиція дарування парних ікон на весілля має візантійське коріння і була широко поширена в православному світі.
Оцифрування музейних фондів триває й надалі – це дозволяє не лише зберегти культурну спадщину, особливо в умовах війни, а й відкривати нові історичні деталі, які раніше залишалися невідомими.
Знайдено найстарішу печеру на планеті
Дослідники виявили найдавнішу печеру на планеті. Вона утворилася задовго до появи динозаврів і збереглася до наших днів у віддаленому районі Австралії. Про це пише IFLScience.
Печери Дженован розташовані у муніципалітеті Обертон, Новий Південний Уельс, на сході країни.
Комплекс складається з численних залів, деякі з них мають підземні водойми, а на поверхні відомо понад 300 входів. Довгі роки вчені вважали ці печери порівняно молодими, сформованими річками Блакитних гір, але дослідження 2006 року змінило уявлення про їхній вік.
Щоб визначити час утворення печер, геологи вивчали глинисті мінерали, які кристалізувалися з вулканічного попелу сотні мільйонів років тому. За методом калій-аргонового датування встановлено, що печери Дженован мають приблизно 340 мільйонів років.
Це означає, що вони старші за більшість геологічних формувань континенту, динозаврів і навіть Блакитні гори.
За словами співавтора дослідження доктора Армстронга Осборна Дженованські печери на сотні мільйонів років старші за будь-яку іншу відому відкриту печеру у світі. Вік печери дозволяє вченим вивчати еволюцію підземних екосистем та давніх кліматичних умов на Землі.
Відкриття робить печери Дженован не лише геологічною пам’яткою, а й унікальним науковим об’єктом, що допомагає зрозуміти формування континентів і розвиток природи на планеті. Фото: Shutterstock Дженован
Як світ відзначає 8 березня від Парижа до Ханоя
Восьме березня – це не просто дата в календарі, а складне переплетіння історії, політики, соціальних рухів та щирих емоцій. Для одних цей день асоціюється з ароматом перших мімоз та теплими привітаннями, для інших – це нагода знову наголосити на важливості гендерної рівності та захисту прав людини. Подорож традиціями святкування цього дня дозволяє побачити, наскільки різноманітним є сприйняття ролі жінки у сучасному світі. Історія виникнення та європейські традиції Історія свята починається з протестів та маршів, де жінки вимагали скорочення робочого дня, кращої оплати праці та виборчого права. У багатьох країнах Західної Європи первинний зміст свята зберігся найкраще. В Італії символом цього дня стала жовта мімоза. Ця традиція з’явилася після Другої світової війни як символ життєвої сили та стійкості. Чоловіки дарують ці квіти своїм дружинам, матерям, сестрам і колегам, а жінки часто влаштовують дівич-вечори, підкреслюючи свою незалежність та солідарність.
У Німеччині ситуація дещо інша. Раніше 8 березня святкували переважно у Східній Німеччині, тоді як на Заході більше уваги приділяли Дню матері. Проте з 2019 р. в Берліні цей день офіційно став вихідним, що повернуло святу його політичне забарвлення. Тут часто проходять мітинги та дискусії про рівність оплати праці та представництво жінок у владі.
Франція також відзначає цей день як День боротьби за права жінок. Замість традиційних подарунків тут популярні благодійні заходи, кошти від яких спрямовують на підтримку жертв домашнього насильства або на освітні програми для дівчат. У Парижі та інших великих містах проходять конференції, де обговорюють досягнення жінок у науці, мистецтві та бізнесі. Азійський колорит На Сході святкування 8 березня набуває інших форм. У Китаї цей день офіційно вважається коротким робочим днем для жінок – за рекомендацією уряду роботодавці часто відпускають працівниць додому після обіду. Це час, коли жінки можуть присвятити день собі, відвідати спа-салони або зайнятися шопінгом. У багатьох магазинах діють спеціальні знижки “для принцес”.
В’єтнам має свою особливу історію. Тут свято Жінок відзначали ще дві тисячі років тому, але воно було присвячене пам’яті сестер Чинг, які очолили визвольну боротьбу проти китайських завойовників. З часом ця традиція злилася з Міжнародним жіночим днем, і тепер це свято поєднує в собі повагу до історичних героїнь та сучасних досягнень жінок.
У Туреччині 8 березня також має виражений соціальний контекст. Хоча офіційно це не вихідний день, жіночі організації проводять численні марші та акції, привертаючи увагу до прав жінок у суспільстві. Це день гучних заяв та прагнення до змін, що гармонійно поєднується з традицією дарувати квіти в родинному колі. Марш свободи та визнання від США до берегів Африки У США 8 березня не є державним вихідним, проте березень загалом вважається Місяцем жіночої історії. Весь місяць у школах, університетах та медіа згадують видатних американок, які змінили хід історії. Основна увага зосереджена на освіті та висвітленні проблем, з якими жінки стикаються і сьогодні. Це час для лекцій, виставок та професійних форумів.
Латинська Америка, зокрема Аргентина та Чилі, відзначає цей день масовими вуличними протестами. Для цих країн 8 березня стало ключовою датою для руху проти феміциду та за репродуктивні права. Вулиці міст заповнюються людьми з фіолетовими хустками – символом боротьби за жіночу свободу.
В Африці, наприклад в Уганді, 8 березня супроводжується великими державними святкуваннями. Це день, коли відзначають внесок жінок у розвиток економіки та сільського господарства. Часто проводяться фестивалі, де жінки демонструють свої вироби, діляться досвідом ведення бізнесу та обговорюють покращення соціальних умов у селах. 8 березня – це поєднання традицій, символів весни та потужного голосу за рівність Трансформація традицій в Україні Україна сьогодні перебуває на етапі переосмислення цього свята. Від радянського спадку “свята краси та весни” суспільство поступово переходить до розуміння першочергового значення цього дня як правозахисної події. Останніми роками дедалі частіше замість побажань “прикрашати колектив” звучать слова підтримки жіночого лідерства, рівних можливостей та взаємоповаги.
Для багатьох українців цей день залишається приводом подякувати жінкам у Збройних Силах, медикам, волонтеркам та всім, хто тримає на своїх плечах тил. Традиція дарувати квіти зберігається, але вона все більше наповнюється новим змістом – це жест вдячності за силу, стійкість та невтомну працю. Спільне майбутнє у розмаїтті Попри різницю в підходах – від романтичних вечерь до протестних маршів – 8 березня залишається глобальним феноменом. Воно об’єднує світ навколо ідеї, що жінка є рівноправним творцем історії, культури та майбутнього. Це день, коли світ робить паузу, щоб визнати: прогрес людства неможливий без поваги до прав і свобод кожної особистості.
Сьогодні традиції святкування продовжують еволюціонувати. Ми бачимо, як цифрова ера додає нових форматів: онлайн-флешмоби, благодійні збори в соціальних мережах та віртуальні конференції. Але незмінним залишається одне – потреба в діалозі та солідарності, що виходить далеко за межі однієї дати. Популярні питання Чи святкують цей день лише у країнах колишнього СРСР? Ні, це міжнародне свято, визнане ООН. Його активно відзначають у Європі, Азії та Латинській Америці. Хоча формат різниться – від офіційних вихідних до правозахисних акцій – ідея солідарності залишається спільною для всіх континентів. Чому саме мімоза стала символом свята? Традиція народилася в Італії у 1946 р. Активістки обрали мімозу як символ весни та незламності, адже вона розквітає першою і є дуже витривалою. Жовтий колір квітки уособлює сонце, радість та енергію оновлення. Як змінився зміст свята за останні десятиліття? Світ повертається від “дня краси” до витоків – боротьби за рівні можливості. Сьогодні 8 березня дедалі частіше стає платформою для професійного нетворкінгу, обговорення подолання бар’єрів у кар’єрі та протидії насильству.
Вікторія Чернявська
Місце проведення Переяславської ради позбавили статусу пам’ятки нацзначення
Кабмін України вилучив з Державного реєстру нерухомих пам’яток України Пам’ятне місце, де відбувалася Переяславська рада – пам’ятку історії національного значення, розташовану у місті Переяслав Київської області. Про це повідомляє Міністерство культури України.
Рішення уряду розроблене Мінкультом на виконання Закону України Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії.
“Пам’ятне місце, де відбувалася Переяславська рада, є втіленням ідеї використання монументальної пропаганди в обґрунтуванні міфу про “возз’єднання” України з Росією у 1654 році.
Цей міф походить із російської дореволюційної історіографії та був пізніше переосмислений і закріплений радянською історіографією”, – йдеться у повідомленні.
Радянська пропаганда намагалася знівелювати пам’ять про українські державницькі традиції – як часів Національно-визвольної війни 1648-1657 років, так і часів Української революції 1917-1921 років, затаврувавши державницькі поривання народу України як “буржуазно-націоналістичні”, а згодом, з огляду на зовнішньополітичну кон’юнктуру, – як “фашистські”.
В сучасних умовах великої війни в Україні цей міф активно використовується для обґрунтування “законності” путінських територіальних претензій.
Міф є складовою інформаційно-пропагандистської кампанії Кремля з метою формування у громадян України та світової спільноти викривлених уявлень про нібито “історичну бездержавність” українського народу як “уламка розділеного російського народу”.
Як ми вже писали, у грудні в Києві кілька міських об’єктів, назви яких були пов’язані з Росією, перейменували. Одна з вулиць, зокрема, названа на честь Героя України Павла Петриченка, який загинув на фронті 15 квітня 2024 року.
Росія вкотре переписує підручники з історії – розвідка
В Росії анонсували перегляд та перевидання шкільних підручників з історії через численні помилки, суперечності та ідеологічні перекручення. Оновлені видання планують випустити у 2026 році для середньої та старшої школи. Про це повідомляє Служба зовнішньої розвідки України у неділю, 1 лютого.
Так, у 2026 році мають вийти оновлені видання: друге – для учнів 5–9 класів і вже третє – для старшої школи. У СЗРУ зауважили, що кількість критичних коментарів від педагогів є безпрецедентною – деякі вчителі надсилали десятки сторінок зауважень до одного підручника.
Попри це голова російського військово-історичного товариства та помічник російського глави РФ Володимир Мединський назвав постійне переписування підручників “нормальним процесом”, охарактеризувавши історію як “живий організм”.
“Водночас під час свого коментаря він продемонстрував характерний для російської історичної політики стиль – емоційні та сумнівні з наукового погляду оповіді”, – додали у відомстві.
У нових виданнях буде розширено розділ про причини російсько-української війни, а курс новітньої історії РФ продовжать зі згадкою про зустріч Путіна з президентом США Дональдом Трампом в Анкориджі.
Водночас у РФ планують частково або повністю обмежити доступ до Вікіпедії вже протягом 1–2 років. Влада пояснює це нібито “спотворенням історичних фактів” про царський, радянський та сучасний періоди.
Вчені вперше знайшли фізичні докази використання бойових слонів у Європі
Іспанські археологи зробили відкриття, яке змінює уявлення про масштаби та реальність бойових дій у Західній Європі часів античності, повідомляє Arkeonews. У місті Кордова було виявлено перший матеріальний доказ присутності карфагенських бойових слонів на європейському континенті під час Другої Пунічної війни (218-201 роки до н.е.).
Знахідку зробили ще у 2020 році під час рятівних розкопок на пагорбі Коліна-де-лос-Кемадос, де нині розширюють провінційну лікарню Кордови. Археологи виявили зап’ястну кістку слона, що датується кінцем IV-III століттям до нашої ери.
Місце розкопок ідентифікували як іберійський оппідум Кордуба – велике до-римське укріплене поселення, розташоване на стратегічній терасі над річкою Гвадалквівір. У шарі пізнього залізного віку археологи зафіксували сліди інтенсивної військової активності: кам’яні артилерійські снаряди, важкі наконечники стріл для облогових машин, а також карфагенські монети, викарбувані в Картахені між 237 і 206 роками до н.е.
Кістку слона знайшли під завалом саманної стіни, що закривала цей культурний горизонт. Саме це, ймовірно, і врятувало її від знищення або пізніших втручань.
Анатомічний аналіз показав, що знахідка є третьою зап’ястною кісткою правої передньої кінцівки слона. Радіовуглецеве датування підтвердило, що вона належить до до-римського періоду, виключивши як викопне, так і сучасне походження. Хоча точно визначити вид неможливо, розміри кістки перевищують параметри сучасних азійських слонів. Античні джерела вказують, що Карфаген переважно використовував африканських слонів, яких відловлювали у Північній Африці та тренували за елліністичкими військовими традиціями. Фото: R. M. Martínez Sánchez (A) Права третя зап’ясткова кістка слона (B) Анатомічне положення кістки в правій лапі слона. (C) Розташування в загальній структурі скелета. (D) 3D-діаграма, що порівнює кістку з порівняльними зразками: двома самками азіатських слонів і степовим мамонтом. Стародавні неодноразово згадували про десятки й навіть сотні бойових слонів у військах карфагенян, проте досі ці свідчення спиралися майже виключно на письмові джерела, іконографію та монети. Знахідка з Кордови вперше напряму підтверджує їхню реальну присутність у регіоні.
Дослідники звертають увагу і на те, що було знайдено лише одну кістку. За однією з версій, слон міг загинути під час локального бою або облоги, а рештки тіла згодом були знищені чи розкидані. Водночас археологи наголошують: ця кістка не мала жодної торговельної цінності, на відміну від бивнів, тож її поява на місці розкопок майже напевно пов’язана з перебуванням живої тварини.
Україна відзначає день Соборності
Український народ святкує День Соборності в четвер, 22 січня. Офіційно свято встановили у 1999 році з огляду на політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для формування єдиної (соборної) української держави.
Це свято відзначається щороку в день проголошення в 1919 році Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Акт Злуки став підсумком соборницьких прагнень жителів Великої України (всі території, що були під владою Російської імперії та СРСР) та західноукраїнських земель, які формувалися щонайменше з середини XIX століття, і був основоположною подією для українського державотворення.
22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об’єднання) УНР і ЗУНР в єдину незалежну державу.
“Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”, – зазначадлося в зачитаному на зборах Універсалі соборності.
Водночас об’єднання України мало радше символічних характер: через кілька тижнів після проголошення Акта злуки більшовики захопили Київ. Згодом Польща окупувала Східну Галичину, а Чехословаччина – Закарпаття.
Уперше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час – автономній республіці Чехословаччини. Того дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення.
Проявом єдності та волі українського народу до свободи став “живий ланцюг”, організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки, коли мільйони українців від Києва до Львова узялись за руки, відзначаючи День Соборності.
В англійського Лідса визріває рекорд
Англійська футбольна команда Лідс, яка виступає під керівництвом Даніеля Фарке, близька до створення історії.
Ураховуючи, що “павлини” змогли зіграти внічию з Манчестер Юнайтед, вони змогли збільшити кількість матчів, у яких підряд не знали поразок.
Підопічні Фарке можуть уписати своє ім’я в історію англійського клубного футболу, оскільки вже сім матчів підряд не програють у грі. Свідченням тому нічия на домашньому полі з МЮ.
Останній раз клуб відзначився схожою результативністю у 2001 році. Тоді команда виступала під керівництвом Девіда О’Лірі і не програла у 13 матчах поспіль.
в Telegram і WhatsApp. Підписуйтеся на наші канали і WhatsApp