Втаємничений процес 4 лютого в Абу-Дабі розпочався черговий раунд перемовин у тристоронньому форматі за участі України, США та Росії. З українського боку там знову працює високе представництво, війсьові та політики першого ешелону влади, з американської сторони неочікувано вигулькнули спецпредставник Дональда Трампа Стів Віткофф та зять президента Джаред Кушнер. Склад російської делегації взагалі не розголошується.
Втім раніше міністр оборони Рустем Умєров повідомляв про старт переговорного процесу саме у тристоронньому форматі, й робота мала відбуватися у межах “чітких директив президента Володимира Зеленського для досягнення достойного та тривалого миру”.
Напередодні перемовин президент України провів робочу нараду з членами української переговорної команди. Під час обговорення він згадав і про енергетичне перемир’я з РФ, охарактеризувавши його як таке, що “допомагає досягти довіри людей до процесу перемовин і до можливого результату”.
Загалом, протягом року активних дипломатичних зусиль перелік ключових невирішених питань, що стоять на шляху до потенційної мирної угоди між Україною та Росією, суттєво скоротився. Водночас найбільш проблемні аспекти досі залишаються відкритими, заявляє держсекретар США Марко Рубіо.
Проте, за словами американського посадовця, головним здобутком переговорної діяльності США за останні дванадцять місяців стало “скорочення контрольного списку відкритих питань”, що блокують досягнення миру. “Якщо порівняти контрольний список відкритих питань, який існував на цей час минулого року, і той, що залишився зараз, він значно скоротився. Це гарна новина”, – зазначив він. Разом із тим Рубіо підкреслив, що ті позиції, які досі не вдалося узгодити, є найбільш складними. “Погана новина полягає в тому, що ті питання, які залишаються, є найтяжчими, а війна тим часом триває”, – наголосив держсекретар. Окремо Рубіо зауважив, що реальний поступ у перемовинах може тривалий час залишатися поза публічним простором через чутливість тематики. Він також запевнив, що США й надалі вкладають значні ресурси у спроби досягти переломного моменту. Передбачуваний результат То чому ж все-таки в Абу-Дабі чимдуж помчали Віткофф і Кушнер (ті самі “Вітьок” та “зятьок”), участь котрих раніше у цих “технічних” перемовинах не передбачалася?
За словами українського журналіста Лариси Волошиної, все тут дуже просто пояснюється. “Тоді, 1 лютого, коли мали пройти перемовини в Абу-Дабі між українською і російською делегацією за відсутності американців, нам Марко Рубіо про це сказав, що американців не буде… у цей момент до Сполучених Штатів приперся Дмитрієв і мав розмову в Майамі якраз з Віткоффом. І я так розумію, що відбулося узгодження позицій. І після цього американці приїхали для чого? Ну, щоби не спускати нас з повідка. І от зараз нам Марко Рубіо розповідає, що у нього є хороші і погані новини з цього приводу”, – прокоментувала вона в ефірі свого YouTube-каналу перший раунд зустрічі. При цьому вона зауважила, що технічний формат перемовин передбачає лише обговорення питань обміну полоненими, тілами загиблих, лінії розмежування тощо. “Рубіо каже, позитивна динаміка в тому, що ідуть оці от технічні групи військові, а навколо концептуально якої лінії? По кордонах Донецької області, по лінії, на якій зараз знаходяться військові? Ми ж досі цього не знаємо. Чому ми взагалі обговорюємо якусь лінію, щоби що?.. Ще кілька днів тому пан Рубіо, зустрічаючись з американськими конгресменами і звітуючи перед ними, сказав, що є тільки одне питання, це вивід українських військ з Донецької і Луганської області. А тепер, виявляється, є питання у множині. А звідки вони взялися? От цікаво”, – додала журналіст. Важливо також, що американці добиваються досягнення “мирної угоди” між Росією та Україною. Обіцяючи нам натомість “залізобетонні” гарантії безпеки у разі нового нападу (що поетапно втілюватимуться протягом 72 годин) лише після її підписання. Але у тому-то й головна небезпека, наголошує Волошина.
По-перше, варто згадати свіжу заяву речниці російського МЗС Марії Захарової, що “після укладання мирної угоди наявність на території України іноземних військ буде для нас легітимною ціллю”. “Приїжджає сюди Марк Рютер (генсек НАТО – ред.) і розказує нам, що після укладання мирного договору все буде: літаки НАТО в повітрі, ескадри будуть “бароздіть” простори космічного океану. Кругом вояки, кругом бабло, кругом зброя, томагавки сюда, ядерка сюда. Все буде, каже нам Рютте, після укладання мирного договору. Виходить Захарова і каже: ні, після укладання мирного договору, якщо в Україні будуть іноземні військові, то ми будемо по ним гатити, тобто порушимо мирний договір”, – коментує вона цю “невідповідність”. При цьому, нагадує Волошина, справжня мирна угода – це міжнародний договір між двома або більше сторонами, що перебувають у стані війни або збройного конфлікту. На підставі дійсної мирної угоди відновлюються офіційні відносини між тільки-но воюючими країнами, тобто відкриваються дипмісії, посольства, вирішуються питання репарацій та територіальних змін. І таких угод досі не мають, наприклад, Південна й Північна Кореї, або та ж Росія з Японією. “Після підписання мирної угоди на її основі відновлюється дипломатичне сполучення, фіксуються територіальні зміни, тобто не де лінія розмежування, а де російська земля офіційно, де українська. І це точно не лінія Донбасу, бо росіянці внесли у свою конституцію і Крим, і Запоріжжя, і Херсон, і Донецьк, і Луганськ”, – нагадує вона. Й про це, вочевидь, наразі не йдеться. Тож, за словами Волошиної, обговорюватися може лише припинення вогню між сторонами, а ніяка не мирна угода. Звідси можна зробити висновок про “справжність” будь-яких гарантій безпеки, й від будь-кого, подібно до обміну “золота на намиста”, як при колонізації Америки.
Але що ж все-таки замовчує Рубіо? Тиждень за три дні При цьому, попри заяву Трампа про досягнення тижневого енергетичного перемир’я, Росія фактично не дотрималася взятих на себе зобов’язань. Порушення домовленостей щодо невраження енергетичної інфраструктури вкотре продемонструвало специфічний підхід Кремля до переговорів і тимчасових угод.
Однією з ключових причин такого кроку є тактичне використання перемир’я самою Росією. Для Москви подібні домовленості часто мають не стратегічний, а ситуативний характер: вони застосовуються як інструмент для виграшу часу, перегрупування сил або зниження міжнародного тиску, а не як реальний крок до деескалації.
Ще одним фактором є асиметричне бачення “перемир’я”. Російська сторона традиційно трактує домовленості вибірково, залишаючи за собою можливість обходити їх через формальні або напівформальні пояснення. У випадку з енергетичним перемир’ям це могло означати спробу зберегти за собою право на удари під приводом “військової необхідності” або ж “відповідних дій у відповідь”.
Не менш важливою є й внутрішньополітична мотивація Кремля. Енергетичний тиск на Україну давно використовується як елемент психологічної війни. Атаки на енергосистему мають на меті підірвати довіру цивільного населення до переговорного процесу та продемонструвати, що Росія не вважає себе зв’язаною жодними зовнішніми гарантіями.
Крім того, порушення перемир’я може бути сигналом міжнародним посередникам: таким чином Москва намагається показати, що без урахування її максималістських вимог жодні домовленості не матимуть реальної сили, навіть якщо вони публічно підтримуються впливовими політичними фігурами.
А тим часом, за даними ЗМІ, РФ в ході переговорів в Абу-Дабі висунула нову умову для завершення війни – міжнародне визнання Донбасу російським.
Ірина Носальська
