Жахливі цифри, за якими тиша Що насправді відомо про жертви нещодавніх протестів в Ірані?
Коли держава починає рахувати загиблих, завжди постає питання: чиї саме цифри вона рахує і кого не хоче бачити. Події нещодавніх протестів в Ірані вкотре показали, що між офіційною статистикою та реальністю може лежати прірва, заповнена страхом, цензурою й мовчанням.
Іранська влада наполягає: за підсумками протестів, що охопили країну наприкінці грудня 2025 року та в січні 2026-го, загинули 3 117 осіб. Саме таку цифру озвучили державні органи, включивши до неї як цивільних, так і представників силових структур. Ця статистика подається як остаточна, суха й завершена, тобто така, що не потребує ніяких уточнень.
Але поза межами офіційних пресрелізів ця цифра викликає дедалі більше запитань.
Незалежна правозахисна організація Human Rights Activists News Agency (HRANA), котра веде підрахунок на основі свідчень родичів, лікарень, судових документів і місцевих активістів, говорить про понад шість тисяч підтверджених смертей. І це лише ті випадки, котрі вдалося перевірити. Ще 17 тисяч загиблих у звітах HRANA залишаються “під розслідуванням”, тобто їхня доля досі не отримала офіційного підтвердження або спростування.
При цьому правозахисники вказують, що деякі трупи протестуючих мають на собі ознаки позасудової страти: бинти і катетери на тілах згиблих показують, що їх застрелили вже після початку надання медичної допомоги, можливо, навіть у шпиталях.
Чому ж так складно встановити точну кількість жертв? Відповідь не лише у цифрах, а у способі, яким держава реагує на кризу. Під час пікових днів протестів в Ірані було запроваджено масові інтернет-блокування, котрі практично відрізали країну від зовнішнього світу. Відео з місць подій не доходили, свідчення зникали, а родини загиблих часто не мали змоги навіть публічно повідомити про смерть близьких.
На цьому тлі почали з’являтися й значно вищі неофіційні оцінки. Деякі джерела, зокрема журналістські розслідування та внутрішні медичні витоки, говорять навіть про понад 20 тисяч загиблих, а подекуди навіть про 30 тисяч осіб, зокрема в окремі періоди особливо жорсткого розгону протестів. Ці цифри не мають статусу повністю підтверджених, але їхня поява сама по собі свідчить про глибоку недовіру до офіційної версії подій.
Й навіть вчергове “глибоко стурбована” ООН визнає: через обмежений доступ до інформації повний масштаб трагедії може так і не бути зафіксований найближчим часом. Армада наближається Всі ці трагічні події супроводжуються хвилею звинувачень у зраді іранського народу не аби кого, а самого президента США Дональда Трампа. Який, як відомо, через власну соцмережу закликав іранців захоплювати держустанови та валити владу, при цьому гарантуючи, що “допомога вже у дорозі”. Але режим аятол безперешкодно таки залив Іран кров’ю, поки Трамп упивався своєю венесуельською “вікторією”.
Втім Сполучені Штати таки відправили до Перської затоки серйозний військовий контингент як демонстрацію сили і готовності реагувати на складні виклики безпеки.
Серцем цього розгортання стала авіаносна ударна група на чолі з USS Abraham Lincoln, атомним авіаносцем класу Nimitz, що уже увійшла до зони відповідальності Центрального командування США (CENTCOM). Цей корабель здатний нести понад 60 бойових літаків і вертольотів, включно з сучасними F-35C та F/A-18 Super Hornet, й домінує у повітряному просторі над великою частиною регіону.
Разом з авіаносцем в регіон спрямували есмінці супроводу, зокрема USS Frank E. Petersen Jr. (DDG-121), USS Michael Murphy (DDG-112) та USS Spruance (DDG-111), що несуть на борту потужні системи протиповітряної та протикорабельної оборони.
Крім того, до регіону перекидаються і винищувачі F-15E Strike Eagle. А також, за даними командування, й підтримка інших військових і транспортних літаків, котрі забезпечують логістику та розширюють оперативні можливості американських сил у регіоні.
Трамп, однак, зауважив: він має сподівання, що йому не доведеться використати ці сили. Й нагадав, що на тлі переслідувань іранським режимом протестувальників він попередив Іран, що якщо будуть страти людей, то це обернеться для аятол серйозними наслідками. Краще пізніше, аніж ніколи? Це розгортання супроводжується таємничою дипломатією: у Вашингтоні офіційно заявляють, що усі рухи військ мають на меті стримування ескалації та захист стратегічних інтересів, а не початок війни.
Про це свідчить і оголошення Пентагону про багатоденні військові навчання, які мають показати здатність США “розгортати і підтримувати повітряну та морську міць” у всій регіональній зоні, повідомляє The Guardian.
То чи можливий американський удар по Ірану? І що він дає тепер, вже з великим запізненням? Та коли він може статися?
Офіційні заяви з Вашингтону поки що уникають прямої відповіді про плани удару. Президент США прямо попереджав Іран, що час спливає, і натякав на можливість військових дій, якщо Тегеран не піде на поступки щодо ядерної програми та умов безпеки.
Водночас американська сторона не оголошувала конкретного плану або дати нанесення удару. Прес-служба Пентагону підкреслює, що розгортання є стримувальним заходом і частиною підготовки до різних сценаріїв. Але все це не означає, що напад неминучий.
Іранські ж чиновники, у свою чергу, чітко дали зрозуміти, що будь-який військовий удар з боку США розглядатиметься як повномасштабна війна проти Ісламської Республіки, що може мати серйозні наслідки для всього регіону. Так, командувач КВІР Мохаммад Пакпур повідомив, що іранські війська готові до можливого удару й тримають “палець на спусковому гачку”.
Складність ситуації також у тому, що ключові союзники США у Перській затоці, зокрема Саудівська Аравія та ОАЕ, не погодилися на використання їхньої території або повітряного простору для можливої атаки на Іран, і це дійсно обмежує свободу маневру для Вашингтону. “Наземна операція навряд чи буде проведена, буде морська та авіаційна. А це удари за допомогою ракет, літаків, будуть зворотні удари іранськими ракетами. В них там, як мінімум, 1500 ще залишилось. А це значить, що треба розгортати потужну систему ПРО”, – зауважив з цього приводу військовий експерт Роман Світан у коментарі 24 каналу. За його словами, американцям треба буде перекинути у регіон додаткову протиракетну систему THAAD. Одна така вже розгорнута над Ізраїлем, ще одна ймовірно буде над Перською затокою, аби перехоплювати іранську балістику. Тому, зі слів Світана, удар по військових об’єктах в Ірані дійсно може бути завданий найближчим часом.
Водночас Світан зауважив, що будь-яке заворушення на Близькому Сході тягне за собою підвищення вартості нафти, й для України такий розвиток подій очевидно не є вигідним.
Втім доля аятол залишається невизначеною, бо окрім прибічників “жорстоких” заходів проти діючого іранського режиму, всередині самих США є й противники таких дій.
Так, найгучніші голоси підтримки звучать з республіканського крила Конгресу. Сенатори на кшталт Ліндсі Ґрема роками наполягають: будь-яка пауза або переговори лише дають Ірану час, і військовий тиск – єдиний зрозумілий для Тегерана аргумент, тому президент має діяти рішуче, аби не допустити появи іранської ядерної зброї.
Подібну логіку публічно підтримували й інші республіканські законодавці, зокрема Тед Круз, який називав удари по іранських об’єктах виправданим кроком стримування. У цій оптиці Трамп постає не як ініціатор війни, а як президент, якого закликають не відступати.
Натомість проти військового сценарію виступають демократи, у своїх офіційних коментарях вони наголошують не лише на ризиках ескалації, а й на правовому аспекті: президент не має мандата Конгресу на війну з Іраном.
Ірина Носальська
