13 січня 2026 року Холодногірський районний суд міста Харкова ухвалив обвинувальний вирок у кримінальному провадженні щодо російського військовополоненого Сергія Тужилова з позивним «Алтай», причетного до вбивства українських військовослужбовців.
Суд визнав його винним у жорстокому поводженні з військовополоненими, поєднаному з умисними вбивствами, вчиненими за попередньою змовою групою осіб (ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 438 КК України в редакції до 24.10.2024), та призначив максимальне покарання – довічне позбавлення волі.
Під час судових дебатів прокурор Харківської обласної прокуратури Микита Дальока наголосив, що справа стосується не складності доказування, а свідомого порушення норм міжнародного гуманітарного права.
«Ця справа про свідоме та неодноразове порушення меж, які існують навіть під час війни»,- зазначив прокурор.
Сергій Тужилов обіймав посаду командира гранатометного відділення мотострілецької роти 82-го мотострілецького полку 69-ї мотострілецької дивізії збройних сил рф та брав участь у повторному вторгненні на територію Харківської області. Разом з іншими російськими військовими він зайняв територію Вовчанський агрегатний завод.
За даними слідства, у червні 2024 року беззбройний український військовослужбовець, втративши орієнтацію в зоні бойових дій, потрапив на позиції російських військ та був змушений здатися в полон. Після допиту зібрану інформацію передали командуванню, яке віддало наказ про його вбивство.
Слідством встановлено, що саме Тужилов запропонував іншому російському військовому роль виконавця, детально його інструктував, обрав місце розстрілу, а саме на контрольно-пропускний пункт на території заводу та контролював обстановку під час убивства.
На початку липня 2024 року ще двоє українських військовослужбовців потрапили в полон у Вовчанську. Їх доставили на територію заводу, де після допиту командування збройних сил рф віддало наказ про вбивство. Як встановлено слідством, наказ був сформульований, зокрема, словами: «Отправте их к Бандере».
Після цього Тужилов особисто взяв участь у злочині, попередньо узгодивши з іншим військовим план розстрілу. Кожен із них здійснив по одному пострілу в потилицю полоненим.
Коментуючи позицію сторони обвинувачення, прокурор зазначив:
«Прокуратура говорила не емоціями, а доказами. Однак за кожним із них людське життя, обірване не в бою, а в полоні».
24 вересня 2024 року під час звільнення території Вовчанського агрегатного заводу спецпідрозділи Головне управління розвідки Міністерства оборони України взяли в полон російських військових, серед яких був і Тужилов. Після цього прокурори зафіксували всі обставини злочинів та зібрали доказову базу.
Під час досудового розслідування та судового розгляду обвинувачений заявляв, що виконував наказ. Суд визнав ці доводи необґрунтованими.
«Виконання очевидно злочинного наказу не звільняє від кримінальної відповідальності», – наголосив прокурор.
Вирок набирає законної сили після закінчення строків на апеляційне оскарження.
